У п’ятницю, 17 лютого, у столиці Баварії розпочинається триденна 59-та Мюнхенська конференція з безпеки. Заснована в часи Холодної війни у 1963 році, щораз вона збирала топових лідерів зі всього світу.
Саме в Мюнхені за рік початку Другої світової у 1938 році була підписана угода про розчленування Чехословаччини. Тоді західні лідери теж намагалися умиротворити агресора. І саме на конференції в Мюнхені 2007 року в своїй промові про “однополярний світ” на чолі зі США й “владу одного суверена”, Путін фактично оголосив війну Заходу, який зробив вигляд, що цього не помітив. Навіть війна проти Грузії в серпні 2008 року не змусила світ прокинутися, а за рік потому в Женеві, США та Росія заявили про сумнозвісне перезавантаження.
Минулорічна Мюнхенська конференція відбувалася лише за за кілька днів до початку повномасштабного російського вторгнення. Володимир Зеленський, який особисто брав у ній участь, 19 лютого 2022 року виголосив такі слова:Play Video
“Невже світ забув свої помилки ХХ століття? До чого призводять спроби умиротворення? Як питання “навіщо вмирати за Данциг?” обернулося необхідністю вмирати за Дюнкерк, і за десятки інших міст Європи та світу. Ціною в десятки мільйонів життів. Це страшні уроки історії. Я лише хочу переконатися, що ми з вами читали одні й ті ж книжки. А отже, однаково розуміємо відповідь на головне питання: як так сталося, що у XXI столітті в Європі знову йде війна й гинуть люди? Чому вона триває довше, ніж Друга світова? Як ми дійшли до найбільшої безпекової кризи з часів холодної війни?”.
Схоже, що відповіді на це питання через рік після початку найбільшої з часів Другої світової війни на європейському континенті досі немає. Чи, принаймні, про неї не кажуть вголос. Натомість, чим далі, тим більше Захід боїться неконтрольованої ескалації з боку Росії аж до ризику застосування ядерної зброї. Саме тому лунають спорадичні заклики на адресу України подумати про переговори з Росією, бо ситуація заходить у глухий кут.
Саме це й буде у фокусі уваги цьогорічної Мюнхенської безпекової конференції. яку офіційно відкриватиме Володимир Зеленський. У цьому матеріалі прямісінько з Мюнхена ТСН.ua зібрав всі цікавинки про чергову зустріч у Баварії.
“Хороші” росіяни
У п’ятницю, 17 лютого, аеропорт Мюнхена відмінив прийом всіх пасажирських рейсів через страйк профспілок працівників цієї галузі. Тому вчасно потрапити на Мюнхенську конференцію з безпеки зможуть не всі. Крім росіян. Цього року доступ на конференцію їм взагалі закритий. Хоча кожного року до цього, навіть після 2014-го, міністра закордонних справ Сергія Лаврова, божевільного заступника голови Радбезу РФ Дмитра Медведєва та інших тут радо приймали.
Москва вкладала шалені кошти в лобіювання своїх інтересів у Німеччині. Одного року кореспонденту ТСН.ua вдалося потрапити на закритий російсько-німецький обід на полях Мюнхенської конференції з безпеки. Модерував його вже колишній керівник Московського центру Карнегі Дмитро Тренін – колишній кадровий російський військовий – який розповідав про плідну співпрацю Росії та Німеччини за келихом червоного вина.
“Ніхто не може очікувати, що ми запросимо Лаврова, який, по суті, є рупором Путіна, щоб він використав конференцію для власної пропаганди”, – заявив голова Мюнхенської конференції Крістоф Хойсген.
Хоча Financial Times у статті про Мюнхенську конференцію, наводячи слова її колишнього голови Вольфганга Ішингера, пише про деякий сум і жаль, що довелося скоротити список запрошених.
“Особисто я вважаю, що дуже шкода. Я завжди вважав, що конференція була важливою платформою для неформальних розмов зі складними супротивниками — країнами, з якими наші офіційні контакти були поганими або взагалі не існували”, – вважає Ішингер.
Цей жаль, ностальгія й страх тут, у Мюнхені, дуже відчувається. Але не через неможливість запросити росіян. Ні. Ностальгія й жаль швидше за часами, коли, як здавалося німцям, було все гаразд, і можна було заплющувати очі на агресивні дії Москви за допомогою економічної співпраці з умиротворення агресора. А от страх тут панує швидше через невідомість – незнання, що робити з Росією.
Щоправда, не всім росіянам закрили доступ до цьогорічної Мюнхенської конференції. Напередодні офіційного дня відкриття, у четвер ввечері, 16 лютого, тут у Мюнхені відбулася панельна дискусія за участі Михайла Ходорковського. Це колишній голова “ЮКОСА”, якого Путін посадив за грати. В залі був присутній і Гаррі Каспаров, які з Ходорковським відстоюють концепцію збереження Росії в її чинних кордонах, і, звичайно, з ядерною зброєю.
В цілому це була годинна дискусія, на яку потрапив кореспондент ТСН.ua, про “хороших” росіян, саме путінську війну проти України, а не війну всіх росіян (і, вочевидь, чхати російські ліберали хотіли на 80% росіян, які підтримують Путіна у його геноцидній війні проти України) та шкідливість закликів до розпаду Росії, бо тоді там всередині спалахне ядерний конфлікт і прийде ще гірший за Путіна диктатор. Все це основні наративи російської пропаганди, які Кремль зараз розповсюджує на Заході. Поруч із ще одним: що росіян просто кількісно більше, тому Україні ніколи не виграти цю війну.
Що робити з Росією?
Саме це питання найбільше наразі хвилює світ. Саме світ, а не виключно Захід. Бо особиста участь у Мюнхенській конференції з безпеки головного китайського дипломата Ван Ї, його особисті переговори тут у Мюнхені з держсекретарем США Ентоні Блінкеном та українським міністром закордонних справ Дмитром Кулебою є дуже потужним сигналом. А Сі Цзіньпін, за повідомленнями ЗМІ, планує виступити з промовою про мир саме 24 лютого, коли буде рівно рік з початку російської повномасштабної війни.
“Вперше за багато років на Мюнхенській конференції не буде Росії. Це промовистий підсумок року. І це не просто питання солідарності з народом України, який бореться за своє життя, а прагматичний розрахунок. Це політична гігієна”, – дописав в Instagram Дмитро Кулеба, вирушаючи в Мюнхен.
Поки питання надання Україні західних винищувачів, без яких неможливе звільнення Криму, підвисло в повітрі, так видається, що Захід досі робить ставку на те, що режим Путіна під тиском санкцій та поразок на полі бою, похитнеться.
“Думаю, більш цікаве запитання – чи витримає російський народ, враховуючи, скільки своїх синів він втрачає – понад 200 тис. росіян, вбитих або поранених протягом року. У деяких категоріях вони втратили більше половини своєї військової техніки в цій війні, а понад мільйон – найяскравіших і найкращих росіян залишили країну. Тому цікавіше, чи витримає це російський народ і чи зможе російська армія взагалі дати відсіч, коли ми бачимо, як це відбувається в Бахмуті”, – сказала на брифінгу заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд, відповідаючи на питання ТСН.ua.
Цікаво, що паралельно з цим у Politico вийшла стаття про сумніви в Адміністрації Байдена, зокрема Ентоні Блінкена, щодо звільнення Криму саме військовим шляхом. На думку Вашингтона, це може стати червоною лінією для Путіна й ще більших ударів по Україні. Вочевидь тактичною ядерною зброєю. Частково це підтверджує й заява
голови Об’єднаного комітету начальників штабів США Марка Міллі, який вважає, що як Київ, так і Москва досить сильно зациклилися на своїх цілях і не бажають вести переговори, додавши, що цього року Україні буде дуже важко продовжити звільнення своїх територій.
“Ми маємо справу з великою країною, яка має ядерну зброю. Тому ви повинні бути дуже, дуже свідомими щодо управління ескалацією. Водночас ви повинні відстоювати принципи, на яких була заснована ООН (яка вже довела свою неспроможність – ред.) і на яких ґрунтується міжнародний порядок”, – сказав Марк Міллі.
Можливо саме цим пояснюється чергова інформаційна активність Кремля останнім часом. Там дуже добре розуміють, що в найближчі кілька тижнів вся увага буде прикута до України та до цієї жахливої дати – 24 лютого – коли буде рівно рік від початку повномасштабного російського вторгнення. ЄС вже посилив санкції проти Росії. До аналогічного кроку готуються й США, разом із наданням чергового пакету допомоги Україні на $10 млрд.
Тому Кремль, на тлі їхнього чергового великого наступу на Донбасі, який вже пробуксовує, вирішив витягнути з “нафталіну” Медведчука й Суркова, сигналізуючи таким чином про готовність до переговорів. Звичайно, на своїх умовах, і не з Україною, а з західними лідерами про розділ сфер впливу.
Головне ж для України, як на Мюнхенській конференції з безпеки, так і в найближчі тижні, – довести світу, що не можна зациклюватися виключно на питанні “путінської війни” проти України. За Путіним стоїть російський народ, який підтримує ці вбивства та геноцид. Тому це ще й питання колективної відповідальності та майбутніх репарацій. І, звичайно, пошук відповіді на питання, а що ж власне робити з Росією, що таке поразка Росії, та як бути з її ядерною зброєю.