Головне не nанікуvаmu, – звернення v0їнa 79-ї ОДШБр з позивним Ютуб до українських чоловіків. ВIДЕО 

Український воїн із79-і десантно-штурмової бригади з позивним “Ютуб” звернувся до українських чоловіків.

Як інформує Цензор.НЕТ, про це він заявив у інтерв’ю каналу “Бутусов+”

Він зазначив: “Після початку повномасштабного вторгнення я прийшов добровольцем. Я відразу до свого районного військомату звернувся. Иам мене швиденько записали. Достатньо довго не могли мене оприділити, куди я мав піти. Зараз я тут з хлопцями 79-ї аеромобільної бригади. Загалом хочу сказати всім чоловікам. Не тим, хто поїхав, хто сховався чи ховається зараз. Я хочу сказати всім чоловікам. Мені 21 рік. Сьогодні я тут зі своїми побратимами. Я хочу звернутись до вас, саме до вас. Хлопці! Страшно всім. От я прийшов сюди необстріляним. Обстріляли мене вже тут. Хлопці! Чоловіки! Мужчини! Йдіть до нас. Допомагайте нам. Тут були, є і будуть справжні бойові побратими, бойові товариші.

Наша задача – допомогти їм. Ніхто вас під танки кидати не буде. Ніхто не буде вас гнати вперед. Ніхто не буде цього казати. Наша задача – допомогти хлопцям. По мінімуму. Ти сидиш, дивишся, оглядаєш територію. Хто перший побачив – той і переміг. Твоя задача може бути просто сидіти й дивитися. І жодна куля може не пролетіти. Зрозумійте це. Нам потрібна допомога. Зброї у нас вистачає. У нас бувають проблеми з її поставкою, але воно вирішується. Цього всього у нас вистачає”.

Воїн продовжив: “До речі позивний в мене “Ютуб”, я думаю всі зрозуміли чому. Тому що тут сідаєш. Швидесенько собі відкрив інтернет, подивився як воно все працює і ти готовий до бою. Вся техніка, що сюди приходить, все, що ви чуєте, всі оці модні слова “старстрік”, “джавелін”, ПЗРК “Стінгер”, до речі я відношусь до ЗРВ – працюю зі “стінгером” – хлопець, який в ютубі навчився ним працювати. Пвтора місяці війни провів на 8-му поверсі. Ви можете собі уявити, без підвалу. На 8 поверсі я провів півтора місяці. Я був вища спостережна точка. Моєю задачею було ураження літаків, гелікоптерів і ракет.

Ми знаходимось на підтримці та прикритті різних рот, батальйонів і так далі. Мені довелось служити не тільки з цими хлопцями з якими я зараз тут знаходжусь, а і з іншими ротами і батальйонами, підрозділами. Я не буду їх називати. То хочу сказати – скільки командирів я не бачив, скільки я звичайних солдатів не бачив – всі відносяться до тебе як до брата. Брати мої, хочу сказати вам так: Страшно. Страшно було мені – тремтіли руки, ноги, зуби. Та ось вони всі на місці. І руки, і ноги, і зуби. Розумієте, не панікувати. Найголовніше не панікувати. Ніхто, ще раз повторюю, ніхто вас не буде відправляти під кулі, голіруч та гризти танки і так далі. Завжди буде сховище. Завжди буде ще щось. 

Як не сумно це казати, але значна частина наших втрач із-за халатності самого солдата. Десь бронік він не одоягнув, десь каску не одягнув  і ви розумієте із-за цього. Тобто, тобі треба розуміти – ти сам про себе подбаєш як ніхто. Якщо ти хочеш жити – ти будеш тут жити. Якщо ти хочеш чаю – бкдк тобі чай. Хочеш кави – буде кава. Хочеш прихисток – ти сам його собі викопаєш, тут нічого такого нема. Старшно всім. Хлопці! Всі боялися та зараз всі ми тут, всі захищаємо свою державу. 

Цікавий момент, доки я тут знаходжусь. Моя сім’я ніде не виїхала. Вони знаходяться в Миколаївській області. До моєї мами підійшов хлопець з тероборони і сказав: “Жіночко, не бійтесь” і дав їй шоколадку. Моя мама йому відповіла: “Хлопче! А я не боюся. Я за плечима свого сина”. А потім мама додала: “Я тобі більше скажу- і ти за плечима в мого сина”. Ось так якось”. 

Джерело