Чому Путін чує Байдена, а Зеленського недочуває

Автор: Іван Вінник

Навіть літературно досконалий, історично коректний, емоційний та зворушливий виступ на Мюнхенській безпековій конференції не може замінити потужну армію, реальні дії, практичні кроки. Вихід із Будапештського меморандуму, натяк про можливість відступлення України від договору “Про нерозповсюдження ядерної зброї” 1968 року – це все круто, але давайте спочатку домашню роботу зробимо.

М’яка сила, дипломатія та інші інструменти міжнародних відносин держави, безумовно, мають значення, однак тільки тоді, коли вони підкріплені стійкими, потужними засобами жорсткої сили.

Ніхто б не звернув увагу на вимоги РФ “заборонити Україні вступати в НАТО”, якщо б Путін не зібрав 200-тисячну армію РФ, розгорнуту в атакуючий порядок, на кордонах України. Зрештою, про стратегічну протидію розширенню НАТО на Схід Путін заявив ще в 2007 році на тій самій безпековій конференції в Мюнхені, й про це вдало згадав Зеленський в своїй вчорашній промові, але глобального масштабу ця дискусія набула, тільки коли до неї було залучено жорстку силу – армію РФ.

Із тих самих причин промови Президента США Байдена на підтримку України від 15 та 18 лютого 2022 року були гарно почуті в РФ – обидві заяви мали в основі реальні аргументи, готові до застосування проти РФ.

15 лютого 2022 р., буквально за декілька годин до початку запланованого широкомасштабного наступу регулярної армії РФ на Україну, Президент США Байден звернувся до Путіна. Окрім публічної частини комунікацій про наслідки таких дій була й непублічна – де Путіну було передано розрахунок ціни, яку РФ заплатить у разі широкомасштабної агресії проти України. Посили Байдена зрозуміли в Кремлі, й хоча від агресії не відмовилися, втім дали команду змінити стратегію на приховану – атакувати під прапором так званих, “ДНР та ЛНР”.

В Кремлі вирішили, що якщо за 8 років окупації ОРДЛО та постійні порушення режиму припинення вогню ніякого суттєвого покарання РФ не отримала, то про широкомасштабний напад під прапором т.з. “Л-ДНР” можна буде знову говорити – що “РФ там немає, що це не ми”. Для створення відповідної “картинки” 16 лютого 2022 року маріонетки Кремля записали відеозвернення про військовий наступ ЗСУ, необхідність евакуації, мобілізації і відправили декілька тисяч “біженців” жити в автобусах в Ростов. В неоголошеній війні “картинка” має значення.

Але, 18 лютого 2022 року Президент Байден знову засмутив Путіна. В черговій промові Байден зробив акцент на трьох фундаментальних речах. Перше, що зміст санкцій визначено однозначно: санкційна відповідь ЄС не буде відрізнятися від США, хіба що в жорсткіший бік. Друге, в незалежності від розвитку подій США всіляко будуть підтримувати спротив народу України, в тому числі партизанський рух, наносячи постійну шкоду РФ. А хто такий український партизан, російські НКВД-шники добре пам’ятають з часів Степана Бандери. Третє, головне – Байден дав чітко зрозуміти Путіну, що атака під прапором т.з. “Л-ДНР” буде тотожна широкомасштабному нападу РФ й стане можливим приводом для застосування вже напрацьованої відповіді США та союзників.

Таким чином, президента Байдена знову відчули в Кремлі, але звір продовжує огризатися та залишається вкрай небезпечним. 19 лютого 2022 року двоє українських воїнів втратили життя, четверо поранених.

В той самий день Зеленський гарно виступив в Мюнхені. На мій погляд, така промова виглядала б набагато переконливіше, якщо б вона пролунала з трибуни українського парламенту під час невідкладного позачергового засідання парламенту, в суботу або в неділю, на якому б нардепи голосували законопроекти про підтримку української армії.

Наразі Зеленський дбає про українського воїна тільки на папері своїх Указів й на словах промов. Жоден із нечисленних законопроектів про збільшення фінансування армії не був розглянутий на минулому сесійному тижні. Можливо, якщо б такі законопроекти були подані самим Зеленським, то для них би знайшли час, але від Зеленського на тему обороноздатності нічого не було.

Потребують невідкладного вирішення такі питання:

  • збільшення грошового забезпечення в ЗСУ, Нацгвардії;
  • фінансування закупівель для формування мобілізаційного резерву, в тому числі паливно-мастильними матеріалами, із огляду на можливу потребу в стратегічному розгортанні й відбитті збройної агресії РФ по широкому фронту;
  • збільшення фінансування заходів створення Сил територіальної оборони ЗСУ, виділення в окрему бюджетну програму Міноборони й гарантування рівнів щорічних обов’язкових видатків на розвиток тероборони;
  • визначення стандартів озброєння сил тероборони, що гарантували б готовність підрозділів до відсічі агресії, зокрема протитанкової боротьби, забезпечити вітчизняними ПТРК “Стугна”, “Корсар”, провести навчання тероборони як самостійних підрозділів, так і у складі об’єднаного контингенту;
  • надання субвенції місцевим бюджетам для облаштування місць постійної дислокації тероборони, розгортання, інше.

Законопроєкт № 6521, яким мало б бути виправлено помилки в законі про “Про основи національного спротиву” (тероборону), прийнято тільки в першому читанні – ніхто не поспішає. Нагадаю, діюча редакція закону про тероборону забороняє застосовувати сили тероборони в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Чому це важливо? По-перше, ухвалення таких рішень чекає народ України, а по-друге, про відсутність таких рішень відомо як партнерам, так і ворогам України. Але якщо у партнерів це викликає подив, то ворог буде все це використовувати в інформаційних війнах проти України, для дискредитації державної влади, яка нездатна захистити свій народ.

Путін наказує провести позачергові (додаткові) засідання верхньої та нижньої палат “Федерального собрания” 22 лютого 2022 року – в Україні починають говорити про можливість прийняття негативних, небезпечних рішень для України. Водночас, ми мовчимо про те, що Верховна Рада й Президент в перчу чергу мають зробити свою домашню роботу.

Зеленський закликає не панікувати, але не наказує призвати на службу оперативний резерв для доукомплектування бойових бригад ЗСУ. Водночас 18 лютого 2022 року Путін демонстративно видає Указ про призов запасу армії РФ на військові збори – насправді, такий Указ в РФ є щорічним, в 2021 його видали 26 квітня, але в 2022 дату підігнали, щоб використати для залякування України і світу.

РФ веде гібридну війну проти України. Інформаційна війна це фундамент гібридної війни. Насправді інформаційна війна – це гра в “вірю-не вірю”, зовсім не обов’язково, щоб те, що говорять було правдою, головне щоб інформаційним посилам повірили, а для цього потрібні конкретні кроки – слова мають бути підкріплені діями задля надання словам ваги, що вартує уваги.

Путін добився, щоб його абсурдні вимоги почули, дипломатія Байдена працює, тому що від слова до протидії – один крок, проте Зеленському ще треба багато попрацювати, щоб його промови мали не тільки сценічно-культурне значення.

Побачимо, що реального та практичного буде робити влада Зеленського в Україні на наступному тижні.

P.S. жарти та посмішки Зеленського під час участі на Мюнхенській конференції були абсолютно недоречними, зокрема про це пише англійській Guardian, та дає відповідне відео під назвою “Ukrainian president jokes Russia hacked his headset at security conference”. Володимир Олександрович насмішив залу та йому поплескали.

Іван Вінник, народний депутат, секретар комітету нацбезпеки і оборони Верховної Ради України 8-го скликання. 

Джерело

Поділитися