Я ЙДУ ПО ТЕБЕ!!! БІЛЬ В ДУШІ ВОЇНА.

Незнаю де я?
Незнаю хто я?
Неначе сплю…
Неначе я не відчуваю болю.
. . . .

Кричав – не чують.
Мовчав – катують.
За що???
Чому мене?
. . . .

Скажіть мені хоть хтось.
За що я тут воюю?
За що такі терплю я муки?
За те щоб добре жили ваші внуки?
. . . .

Я борюся за те,
Щоб ви тримались на посадах?
Питаю я себе вже сотий раз,
О ні прийде усім кінець в свій час!
Пришлю я СМС усім за раз.
. . . .

І знову тиша,
І так що разу,
Як вночі закрию очі
Здається я у воді.
. . . .

Я на самісінькому дні,
Я на дні Океану САМ !
О Боже!
Страшно!!!
. . . .

Не можу я ніяк прорватися,
Крізь темряву страшну.
Я ще живий?
Чи ні…
. . . .
Чи може я ще сплю?
Здається як відкрию очі,
Я попаду у пекло знов,
ЯК СИЛЬНО ЦЬОГО Я НЕХОЧУ!!!
. . . .

Відкрив я очі,
І зразу стало радісно в душі,
Я тут не сам!
Я ТУТ НЕ САМ НА ЦЬОМУ ДНІ.
КРИЧУ!!!
Кричу на скільки стане духу,
Я З ПОБРАТИМАМИ…
. . . .

Але на превеликий жаль,
Ми у самісінькому центрі,
У ВОГНІ…
МИ В ІЛОВАЙСЬКОМУ КОТЛІ.
. . . .

Проходить рік,
Вже другий,
Третій рік минає,
Немає звістки…
. . . .

І знов крик Матерів рве небо!
Плачуть хмари!
Вітер стогне!
І розриває звуки дзонів.
За що скажіть???
. . .
Це просто так вам з рук не змити,
Не вдасться стерти кров і біль,
І сльози Українських Матерів,
НЕ ВДАСТЬСЯ!!!
. . . .
Але якрас в цей час,
Десь там далеко,
На Мальдівах,
Накривають столи.
А хтось там просто,
Переводить гроші на офшори.
Здається їм,
Що “жызнь здесь безконечна”.
. . . .
Але це ще не все!!!
Я УКРАЇНЕЦЬ!!!
Це ще не кінець.
. . . .
І тут приходить СМС,
УСІМ ЗА один РАЗ.
Я ЙДУ ПО ТЕБЕ!
І це не втретє,
Це в останній раз !.